Щойно прийшло сповіщення, що хтось проситься в друзі на фейсбуці. Минає кілька секунд, перш ніж згадую, де бачив сіє обличчя.

Тіп буквально пальцем в небо потрапляє у мене, в кого нульова терпимість до плагіату. І йде нахуй.

Для довідки: Віталік Огієнко - ганьба цього славетного прізвища, колишній працівник Інституту національної пам'яті, який видав у невибагливому видавництві Віхола книгу Голодомор. Історія неусвідомленої травми і.... попався на тотальному плагіаті. Історія зі Спартаком Субботою ніц не навчила Віхолу, тільки й прибрали зі свого сайту всі згадки про це чудо, наче вони й ні при чому. Та своїх авторів і їхні тексти слід ретельно перевіряти ДО публікації, а не після. Адже плагіат був виявлений випадково, і якби не це, тіп міг би й далі будувати кар'єру (як і безліч невиявлених досі плагіаторів). Крім того, плагіат у книзі Огієнка має ще й чіткий ґендерний аспект: крав переважно у дослідниць-жінок, а згадував і посилався по тексту переважно на чоловіків.